‘.—.‘≥цджеральд ≥ американська мр≥¤
автор неизвестен


 ожен письменник по-своЇму входить до л≥тератури. јвстр≥йц¤ –.ћуз≥л¤ досл≥дники називають найменш в≥домим з найб≥льших письменик≥в св≥ту. Ќайталановит≥шого експериментатора ≥рландц¤ ƒжойса вже три чверт≥ в≥ку знаЇ весь культурний або окультурений св≥т, а його славнозв≥сного «”л≥сса» в кожному покол≥нн≥ прочитують лише одиниц≥. ≈рнест ’ем≥нгуей за визнанн¤м одного з найавторитетн≥ших досл≥дник≥в л≥тератури —Ўј ј. ейз≥на був «бронзовим богом свого покол≥нн¤». ј от його сучасник й «побратим» по Ќобел≥вськ≥й прем≥њ ”њль¤м ‘олкнер, ¤кий з 1929 р. користувавс¤†серед фах≥вц≥в славою найб≥льшого майстра модерн≥стськоњ прози, читачами не сприймавс¤ зовс≥м.. ≤ нав≥ть вже тод≥, коли ‘олкнер став всесв≥тньо визнаним автором, студенти питалис¤, ¤к же домогтис¤ розум≥нн¤ його текст≥в, а в≥н радив читати њх не менше шести (!) раз≥в.

†ƒол¤ ‘ренс≥са —котта ‘≥цджеральда, що належав до т≥Їњ ж пле¤ди великих американц≥в, ¤к≥ прийшли до л≥тератури —Ўј п≥сл¤ ѕершоњ св≥товоњ в≥йни, була н≥би протилежною: моментальний вражаючий усп≥х у широкого читацького загалу вже перших публ≥кац≥й письменника й досить скромн≥, а то й суперечлив≥ в≥дгуки респектабельноњ критики, ¤ка так ≥ не визначилас¤ остаточно в його оц≥нц≥ аж до самоњ смерт≥ майстра.

‘ренс≥с —котт ( ≥й) ‘≥цджеральд народивс¤ 24 вересн¤ 1896 року у католицьк≥й родин≥, в м≥стечку —ен-ѕол (штат ћ≥ннесотта). ” —получених Ўтатах, де не було аристократ≥њ ¤к такоњ, батьки його належали до «верхнього середнього класу», отже, вважалис¤ у м≥ст≥ дуже поважаними. ћати походила ≥з досить забезпеченоњ п≥вденноњ родини, а батько, далекий нащадок колись могутнього ≥рландського аристократичного клану,†був не дуже усп≥шним б≥знесменом. ¬≥дтак успадковане багатство спливало, а нового не прибувало, ≥ це означало, що д≥ти повинн≥ будуть сам≥ пробивати соб≥ дорогу в житт¤. Ќа Їдиного сина (дв≥ дочки ‘≥цджеральд≥в померли) мати, що мала серед предк≥в письменника й сама колись пробувала писати, покладала велик≥ над≥њ, та й сам в≥н, мабуть, в≥дчув хист до письменництва досить рано — перше опов≥данн¤ написано у 13 рок≥в.

’лопчик спочатку навчавс¤ у католицьк≥й школ≥ у Ќью-ƒжерс≥, а дал≥, склавши ≥спити, вступив 1913 року до вельми престижного ѕринстонського ун≥верситету. Ќавчавс¤ в≥н там†не блискуче, проте, й не прагнув до навчанн¤ понад усе. «годом в≥н визначив ѕринстонський ун≥верситет цього часу ¤к «найприЇмн≥ший с≥льський (country) клуб в јмериц≥», а соб≥ поставив завданн¤ через цей клуб ув≥йти у достойне товариство. ÷ього в≥н не зм≥г домогтис¤ через спортивну карТЇру, бо у футбол≥ ви¤вивс¤ нездарою , зате компенсував активною л≥тературною д≥¤льн≥стю. ¬≥н був активним членом престижного ун≥верситетського л≥тературного клубу «“рикутник»(до президенства не д≥йшло, в основному, через невчасну хворобу) , студентського виданн¤ «“игру». «в≥сно, й сам писав. ёнак був надзвичайно привабливий, прив≥тний й товариський. ” щоденнику в≥н занотовував: «” мене немаЇ двох головних чинник≥в: великого тваринного магнетизму або грошей. ѕроте у мене Ї дв≥ ≥нш≥ реч≥: приЇмн≥сть та ≥нтел≥гентн≥сть. ќтже ¤ завжди при¤телюю з найкращими д≥вчатами.» …ого д≥вчиною стала багата красун¤ ∆иневра  ≥нг.  оли вона згодом вийшла зам≥ж, дл¤ ‘≥цджеральда це стало в≥дчутним ударом. ƒва при¤тел¤ тих час≥в — поет ƒжон ѕ≥л Ѕ≥шоп та критик ≈дмунд ¬≥лсон стали його найближчими друз¤ми й анголами- охоронц¤ми на все подальше житт¤ .

Ќавесн≥ 1917 року —Ўј вступили до ѕершоњ св≥товоњ в≥йни. ‘.—.‘≥цджеральд був ком≥сований до арм≥њ. ѕереконаний, що приречений на загибель, у в≥йськовому табор≥, куди молодь послали на в≥йськове навчанн¤, в≥н гар¤чково працюЇ над першим у своЇму житт≥ романом «–омантичний егоњст», гнаний бажанн¤м залишити люд¤м сл≥ди власноњ ген≥альност≥. ќднак в≥н не був нав≥ть в≥дправленим до ™вропи. ѕроход¤чи тренн≥нг в јлабам≥, молодий лейтенант зустр≥вс¤ ≥з дочкою м≥сцевого судд≥, блискучою с≥мнадц¤тил≥тньою св≥тською п≥вденною красунею «ельдою —ейр.  оханн¤ було взаЇмним ≥ бурхливим. ѕроте ан≥ сама д≥вчина, ан≥ њњ батьки й гадки не мали про шлюб ≥з безв≥сним симпатичним незаможн≥м юнаком. ≤, розлучившись ≥з арм≥Їю, ‘≥цджеральд в≥дправл¤Їтьс¤ до Ќью-…орку на ловлю дол≥-жар-птиц≥.

Ќаписаний роман в≥н в≥дносить до видавництва «—кр≥бнерс» — ¤к ви¤вилось, назавжди звТ¤завши з ним свою письменницьку долю. ћолодий редактор видавництва ћакс ѕерк≥нс, ¤кому судилос¤ стати «хрещеним батьком» к≥лькох†найвидатн≥ших автор≥в повоЇнноњ генерац≥њ американських письменник≥в, в≥дзначив тв≥р ¤к перспективний, але зажадав багатьох доробок. ‘≥цджеральд влаштовуЇтьс¤ працювати у рекламне агентство, а ночами пише новели, в≥рш≥, скетч≥, сценар≥њ, пише дуже швидко та ≥нтенсивно, незр≥л≥ реч≥ повертаютьс¤ з видавництв. јле головне — доопрацьовуЇ роман. ≤ коли у 1919 р. в≥н знов приносить його до видавництва, ѕерк≥нс вмовл¤Ї старших товариш≥в видати тв≥р. ” 1920 р. п≥д назвою «ѕо той б≥к раю» †(ThisSizeofParadise ) роман побачив св≥т ≥ молодий автор одразу ж став знаменитим та забезпеченим. «вичайно, перший тв≥р двадц¤тир≥чного письменника не був шедевром з точки зору л≥тературноњ майстерност≥. ѕроте в ньому було висловлено емоц≥йний досв≥д ц≥лоњ юноњ генерац≥њ американц≥в, ¤к≥†прийшли в житт¤ п≥сл¤ першоњ св≥товоњ в≥йни, й чи¤ психика ще сильн≥ше, н≥ж у њхн≥х попередник≥в, була зарадженою, ¤к писав ‘≥цджеральд, « страхом перед убог≥стю ≥ поклон≥нн¤м усп≥ху», ¤ке, ставши дорослим,†усв≥домило, що «вс≥ боги вмерли, вс≥ в≥йни в≥дгрим≥ли, будь-¤ка в≥ра п≥д≥рвана». Ќ≥що не звТ¤зуЇ персонаж≥в його першого твору з≥ св≥том прац≥, обовТ¤зк≥в, накопиченн¤м, соц≥альною практикою, нав≥ть боротьбою за виживанн¤. ¬тративши в≥ру у приземлен≥ буржуазн≥ ≥деали, героњ пурхають житт¤м мов метелики, багат≥, розкут≥, в≥льн≥Е й спустошен≥, нещасн≥,, бентежн≥, гинуч≥.

†—тарше покол≥нн¤ було стурбовано самою тональн≥стю ц≥Їњ прози. ѕрезидент ѕр≥нстона ƒжон √р≥ер послав свому колишньому студенту обуреного листа, проте молодш≥ читач≥ були у захват≥. ўир≥сть почутт¤, гострота сприйн¤тт¤, насичен≥сть ≥ витончен≥сть опис≥в, емоц≥йна переконлив≥сть, повнокровн≥сть образ≥в, вишукан≥сть стилю — все це спри¤ло гучному усп≥ху першого талановитого роману. „ерез дес¤ть рок≥в ‘≥цджеральд писав, згадуючи початок своЇњ творчост≥: «ћене винесло хвилею, мене обсипали хвалою ≥ гр≥шми, про ¤к≥ ¤ ≥ не мр≥¤в, - ≥ все з одн≥Їњ причини: ¤ говорив люд¤м, що в≥дчуваю так само, ¤к вони, ≥ що треба знайти ¤кесь застосуванн¤ ус≥й скупчен≥й за ц≥ роки нервов≥й енерг≥њ» (‘.—.‘≥цджеральд. ¬≥длунн¤ в≥ку джазу. // ѕисатели —Ўј о литературе. ћ., 1982, т.2, с.63.).

„ерез тиждень п≥сл¤ виходу роману вони побралис¤ ≥з «ельдою —ейр, ≥ житт¤ молодоњ пари почало нагадувати неск≥нченне св¤то. «а св¤то треба було платити. ≤ дуже скоро ви¤вилос¤, що

молод≥ загрузли у боргах. «аробл¤ти можна було лише власною письменницькою працею ≤ ‘≥цджеральд ≥нтенсивно пише новели, ¤к≥ замовл¤ють вже попул¤рному автору не т≥льки ≥нтелектуальний «—март сет», що платив 30 долар≥в за опов≥данн¤, а й фешенебельний «—атердей ≥вн≥нг пост», де гонорар згодом п≥дн¤вс¤ до 600 долар≥в за новелу. ” грудн≥ того ж таки 1920 року виходить перша зб≥рка опов≥дань ‘≥цджеральда «—покусниц≥ ≥ ф≥лософи» (Flappers and Philosophers), а наступну (1922) в≥н назвав «ќпов≥д≥ джазовоњ доби» (Tales of the Jazz Age)≥ т≥Їю назвою ч≥тко визначив ц≥лий пер≥од американськоњ ≥стор≥њ.

†ћайже водночас (1921) виходить другий роман ‘≥цджеральда «ѕрекрасн≥ й приречен≥»(The Beautiful and the Damned). …ого романтичн≥ героњ прагнуть красивого безтурботного житт¤, а њхн≥††творч≥ ≥мпульси, не п≥дкр≥плен≥ почутт¤м обовТ¤зку, залишаютьс¤ слабкими ≥ незд≥йсненими. ритики вважають цей тв≥р невдалим, а д≥ючих ос≥б — жалюг≥дними, безпорадними, ницими. ≤, справд≥, ц¤ книга письменника Ї розт¤гнутою, художньо недосконалою, такою, що повторювала теми й мотиви його попередн≥х твор≥в. ѕроте ≥ в н≥й Ї своњ художн≥ знах≥дки, безумовно, ц≥кав≥ моменти, звТ¤зан≥, зокрема, ≥з образом головного геро¤ — ≈нтон≥ ѕетча. Ќа думку багатьох критик≥в ≈нтон≥ ѕетч — людина слабка й жалюг≥дна. ≤ це так. ѕроте ‘≥цджеральд розв≥нчуЇ не просто безпорадну людину. ≈нтон≥ ѕетч - скор≥ше зумисна парод≥¤ , н≥ж герой. ¬≥н — романтик, зовс≥м не пристосований до житт¤, в≥д≥рваний в≥д реальност≥ ≥ вже самою традиц≥Їю свого вихованн¤, св≥тосприйн¤тт¤, що складалос¤ у стар≥й ≥Їрарх≥чн≥й ™вроп≥, приречений на безд≥¤льн≥сть.

†«давалось би, вс≥ героњ, сама атмосфера, дух новел≥стики ≥ роман≥в автора Цпочатк≥вц¤ далек≥ в≥д реальних проблем американського житт¤, в≥д його ч≥ткого напруженого буденного ритму. “од≥ зв≥дки такий шалений комерц≥йний усп≥х? јдже романи й новели ‘≥цджеральда виходили величезними тиражами й розкупалис¤ миттЇво, а сам в≥н здобув славу речника ц≥лоњ юноњ генерац≥њ. Ѕезумовно, були причини ≥ позал≥тературн≥. ” двадц¤т≥ роки јмерика вступала до дес¤тил≥тт¤ Prosperity, ѕроцв≥танн¤, що ознаменувалос¤ не т≥льки п≥дйомом економ≥ки, шаленими б≥ржевими спекул¤ц≥¤ми, надзвичайною ф≥нансовою активн≥стю, а ще й в≥дчутним послабленн¤м того тиску ригористичноњ пуританськоњ морал≥, культу прац≥ та накопиченн¤, що забезпечувала пров≥дну ≥деологему держави. ƒо того ж за вс≥Їњ своЇњ легковажност≥, ф≥цджеральд≥вськ≥ коротко стрижен≥ й у коротких сп≥дниц¤х «спокусниц≥» ≥з добропор¤дних родин та њхн≥ поклонники -«ф≥лософи», що жили рваними зм≥нюваними ритмами ≥з синкопами та численними, н≥би-то позбавленими смислу повторами , н≥чого не виробл¤ючи, а лише розтринькуючи накопичене ≥ншими, несли в соб≥ в≥дгом≥н великоњ катастрофи ус≥Їњ зах≥дноњ цив≥л≥зац≥њњ — ѕершоњ св≥товоњ в≥йни, ¤ка, кр≥м усього, примусила м≥льйони людей замислитись над плинн≥стю житт¤, поставила молоде покол≥нн¤ перед реальною загрозою безсмисленоњ смерт≥, що чатувала на нењ на пол¤х чужоњ в≥йни. „ерез к≥лька рок≥в (у 1936 р.) ‘≥цджеральд по¤снював: «÷е був в≥к чудес, це був в≥к мистецтва, це був в≥к крайнощ≥в ≥ в≥к сатириЕ ¬сю крањну охопила жадоба насолоди ≥ гонитва за приЇмн≥стю. —лово «джаз», ¤ке тепер н≥хто не вважаЇ непристойним, означало спочатку секс, пот≥м танцювальний стиль ≥, нарешт≥, музику.  оли говор¤ть про джаз, мають на уваз≥, перш за все, стан нервовоњ збудженост≥, приблизно такий, ¤кий виникаЇ у великих м≥стах при наближенн≥ до них л≥н≥њ фронту. ƒл¤ багатьох англ≥йц≥в та в≥йна все ще не завершилас¤, тому що сили, ¤к≥ њм загрожують, ¤к ≥ ран≥ше, активн≥, а в≥дтак, «посп≥шай вз¤ти своЇ все одно завтра помрем.» “акий самий настр≥й зТ¤вивс¤ тепер, хоча й з ≥нших причин, в јмериц≥». (‘.—.‘ицджеральд «ѕортрет в документах». ћ.,1984, с. 40, 41). ¬иразн≥сть джазовоњ музики основуЇтьс¤ не на законах гармон≥йного ладу та мелод≥йност≥, вона спираЇтьс¤ на ритм, передбачаЇ його р≥зк≥ зм≥ни, перебивки, синкопи. “ак само вона не Ї обмеженою нотною партитурою, а ор≥Їнтована на ≥мпров≥зац≥ю.

ќтже, зробивши джаз ключовою метафорою, письменнику вдалос¤ в≥добразити момент переходу јмерики, ¤ка була т≥сно повТ¤зана з ’1’ стол≥тт¤м ≥ м≥цно трималась за добропор¤дн≥сть ≥ моральн≥сть, до јмерики повоЇнноњ, що в≥дкидала ц≥ норми ¤к застар≥л≥, проголошувала в≥дносн≥сть будь-¤ких обмежень ≥ стверджувала свободу д≥њ, повед≥нки дл¤ кожноњ активноњ особистост≥.

‘≥цджеральд стаЇ надзвичайно попул¤рним, його цитують та ≥нтервТю≥рують ¤к «ф≥лософа спокусниць», ¤к правило, ототожнюючи з геро¤ми роман≥в та новел. “а в≥н ≥ сам спочатку не дуже розр≥зн¤Ї власну точку зору†в≥д вираженоњ позиц≥њ покол≥нн¤. ѕринаймн≥, в такому стил≥ в≥н продовжуЇ писати новели, заробл¤ючи на житт¤ зростаючоњ родини — адже у 1921 роц≥ у подружж¤ народилас¤ дочка, ¤к≥й судилос¤ бути Їдиною.

ћолодий письменник мало розширював власний д≥апазон п≥знанн¤ реальност≥ — коло його було водночас ≥ необмеженим, й замкненим. —початку це був той самий район Ќью=…орку (√рейт Ќек — ¬елика Ўи¤), з ¤кого з часом «списано» м≥сце д≥њ «¬еликого √етсб≥» ¬ест ≈гг («ах≥дне яйце), населений людьми заможними, де молоде подружж¤ купило й соб≥ будинок. ѕот≥м вони почали мандрувати ™вропою, знов-таки зупин¤ючись в тих рег≥онах, де збиралос¤ св≥тське товариство - то ѕариж, то ‘ранцузька –≥вТЇра, то јнтиби, то фешенебельний готель, то гостинна в≥лла багатих друз≥вЕ

÷ей р≥вень житт¤ забезпечувавс¤ лише творч≥стю — задл¤ гонорар≥в писалис¤ новели, ¤ких потребували фешенебельн≥ журнали, найб≥льше Ц« —атердей ≥вн≥нг пост». ‘≥цджеральд писав новели ≥нтенсивно ≥ безперестанно, ставл¤чись до них довол≥ прагматично. «а житт¤ в≥н написав б≥льщ, н≥ж 150 опов≥дань. јле до чотирьох прижиттЇвих зб≥рок в≥д≥брав лише 46. ќднак вс¤ його проза позначена талантом ≥ майстерн≥стю, не говор¤чи вже про так≥ опов≥данн¤, ¤к «ѕоверненн¤ до ¬ав≥лону», «јлмаз з готель «–≥тц», « ѕерше травн¤», «ћолодий багач»Е Ћ≥ричн≥сть та поетичн≥сть, ¤кийсь особливий душевний щем, промовист≥сть символ≥ки, прозор≥сть ≥ св≥ж≥сть мови, тонкий психолог≥чний малюнок, пластичн≥сть у передач≥ настрою, - все це надаЇ неповторного аромату новел≥стиц≥ ‘≥цджеральда, утворюЇ њњ своЇр≥дний шарм. ¬же у 1926 р. п≥дготувавши нову зб≥рку опов≥дань «¬с≥ сумн≥ молод≥ люди» ( All the Sad Young Men) ‘≥цджеральд жал≥вс¤, що новели так≥ гарн≥ й йому — кр≥м двох — ледве пощастило продати њх у журнали. (F.Sc.Fitzgerald. The Letters. Ed. by A. Turnbull. N.Y., 1963. P.188). « роками приходила зр≥л≥сть , досв≥д, зростала письменницька майстерн≥сть, п≥дсилювалось траг≥чне св≥тосприйн¤тт¤. ¬ 1936 р. в автоб≥ограф≥чному нарис≥ « рах» (The Crack-Up) ‘≥цджеральд писав: «¬с≥ ≥стор≥њ, що приходили мен≥ у голову, мали в соб≥ де¤к≥ ознаки катастрофи - чар≥вн≥ створ≥нн¤ в моњх романах зазнавали краху, алмазн≥ гори моњх опов≥дань вибухали, моњ м≥льйонери були прекрасн≥ й приречен≥ не менш, н≥ж сел¤ни “омаса √ард≥. ” житт≥ все це ще не в≥дбулос¤, але ¤ був глибоко переконаний , що житт¤ не Ї безтурботним й легковажним, ¤к здавалос¤ вс≥м цим люд¤м.» (F.Sc. Fitzgerald. The Crack-Up with Other Pieces and Stories. Penguin. 1965. P.p.59-60). ѕротверез≥нн¤ погл¤д≥в, позбавленн¤ ≥люз≥й набувають статуса лейтмотивност≥ в новел≥стиц≥ письменника. “им б≥льше м≥сце пос≥дають вони в його романах.

ћабуть, ще з юнацьких рок≥в, коли ‘≥цджеральд захоплювавс¤ творч≥стю попередник≥в, в≥н засвоњв уроки ‘ренка Ќорр≥са, ¤кого дуже поважав ≥ чињ теоретичн≥ засади були спр¤мован≥ на роман ¤к жанр найб≥льш пл≥дний дл¤ самовираженн¤ й сусп≥льноњ впливовост≥ письменника. Ќасл≥дуючи цей постулат, ‘≥цджеральд переконував себе, що може бути недбалим в новел≥стиц≥, заробл¤ючи нею на житт¤, але компенсуЇ†це надзвичайно серйозним ≥ в≥дпов≥дальним ставленн¤м до роман≥стики, вн≥сши чимало ориг≥нального в поетику жанру.

†«а житт¤†письменника критики визнавали його найкращим твором роман «¬еликий √етсб≥»(The Great Gatsby, 1925), п≥сл¤ його смерт≥ високого поц≥нуванн¤ здобула й «Ќ≥жна н≥ч» (Tender Is the Night, 1935), а п≥сл¤ посмертного видрукуванн¤ незавершеного роману «ќстанн≥й магнат» (The Last Tycoon, 1941) промайнула небезп≥дставна думка про те, що саме йому судилос¤ б бути шедевром ‘≥цджеральда.

як ≥ в попередн≥х романах ‘≥цджеральда, «площа» роману «¬еликий √етсб≥» досить скромна: всього 180 †стор≥нок тексту. ЌемаЇ в ньому ан≥ еп≥чного простору, ан≥ розвиненого сюжету, ан≥ широкого кола героњв. ™ один опов≥дач — тридц¤тир≥чний Ќ≥к  аррауей, уродженець —ереднього «аходу, син поважаних батьк≥в, випускник престижного ун≥верситету, учасник ѕершоњ св≥товоњ в≥йни, що у повоЇнний час (1922 р.) прињхав до Ќью-…орку навчатис¤ банк≥вськ≥й справ≥, хоча й плекаЇ у глибин≥ душ≥ мр≥ю про письменництво. ÷е в≥н розпов≥даЇ читачев≥ про ту пригоду, в ¤ку ви¤вивс¤ вт¤гнутим два роки тому, коли , аби уникнути †урбан≥стичноњ спеки, зн¤в занедбаний будиночок у прим≥ськ≥й зон≥ Ќью-…орку ¬ест-≈гг, на берез≥ затоки, де розташовано було багат≥ будинки, що належали бог-зна ¤ким заможникам. √оловним героЇм опов≥д≥ й стаЇ найближчий сус≥да, хаз¤њн великого палаца †≥з вежами ≥ пишними сходами, справжньою б≥бл≥отекою, мармуровим басейном ≥ величезним парком, н≥кому не в≥домий, загадковий та ексцентричний самотн≥й молодий чолов≥к на ≥мТ¤ ƒжей √етсб≥ — «¬еликий √етсб≥».

ѕерш, н≥ж зустр≥тис¤ з головним героЇм, читач (¤к ≥ опов≥дач) вражений його казковим багатством, не зовс≥м зрозум≥лою щедр≥стю, ¤ка про¤вл¤Їтьс¤ на неск≥нченних прийомах, в≥дв≥дуваних хто-зна ким, таЇмнич≥стю, загадков≥стю самоњ постат≥ сус≥да, вд¤гненого не так елегантно, ¤к багато та екстравагантно, а головне — його безмежною самотн≥стю нав≥ть серед натовпу власних гостей. Ќам передають дивн≥ пл≥тки, ¤кми обплутано його ≥мТ¤: вбивц¤, н≥мецький шпигун, плем≥нник генерала √≥нденбургаЕ Ќав≥ть перш≥ його по¤ви в роман≥ н≥чого не про¤снюють, а, навпаки, додають флеру: в≥н представл¤Їтьс¤ випускником ќксфордського ун≥верситету, але при розмов≥ старанно добираЇ слова, багатим спадкоЇмцем, але походженн¤ нев≥домогоЕ Ћише поступово легенди розв≥юютьс¤ — то фрагментами б≥ограф≥њ √етсб≥, переданими його старою знайомою, то†≥з зм≥ною стосунк≥в м≥ж сус≥дами, що, ¤к зТ¤сувалось, колись воювали на одному фронт≥, ≥з зростанн¤м дов≥ри ≥ т¤гар¤ самотност≥, власними розпов≥д¤ми геро¤, а пот≥м, вже п≥сл¤ його смерт≥ - одкровенн¤ми його партнера по брудному б≥знесу ≥ щемливими св≥доцтвами його нањвноњ чистоти ≥ непереможноњ в≥ри в «американську мр≥ю», зробленими батьком неб≥жчика.

†–еконструювавши його ≥стор≥ю, ми розум≥Їмо, що «¬еликий √етсб≥» — розпов≥дь про «зразкового « американського юнака. як ≥ л≥ричний герой ’ем≥нгуе¤, ¤к багато хто з його ровесник≥в, √етсб≥ пройшов першу св≥тову в≥йну, а мужност≥, сили, ст≥йкост≥ йому також було не позичати — про це св≥дчить його в≥йськова карТЇра, воЇнн≥ в≥дзнаки. ѕроте, на в≥дм≥ну в≥д хем≥нгуењвського геро¤ ƒжеймсу √етцу,сину незаможн≥х батьк≥в, довелос¤ вже з дит¤чих рок≥в не т≥льки формувати себе, а й прокладати шл¤х до сусп≥льства, «вибудовувати» власну карТЇру, турбуватис¤†про своЇ майбутнЇ, ловити мить вдач≥.†… тут при щаслив≥й зустр≥ч≥ ≥з мандруючим багачом, колишн≥м здобувачем золота на ƒалекому «заход≥ ƒаном  од≥ в≥н ви¤вив ≥ спритн≥сть, ≥ винах≥длив≥сть, ≥ метикуват≥сть, ≥ розум≥нн¤ людськоњ природи — тобто, все те, чому навчаЇ житт¤ обдарованого б≥дн¤ка. ѕроте, його вм≥нн¤ використати щасливий випадок ви¤вилос¤ недостатн≥м дл¤ того, щоб в≥дсто¤ти св≥й невеличкий спадок у св≥т≥ тих, чињ моральн≥ норми в≥дшл≥фован≥ житт¤м серед багатих. “ой юний ≥деал≥ст, ¤кий був певен, що дос¤гне великого багатства й щаст¤, ц≥леспр¤мовано сл≥дуючи певним правилам повед≥нки (франкл≥н≥вським запов≥там «Ѕ≥дного –≥чарда»), збер≥гс¤ в†ньому, незважаючи на те, що в≥н св≥домо зм≥нив ≥мТ¤†в над≥њ обманути долю.¬≥йна не позбавила його смаку до житт¤, великоњ мр≥њ ≥ конкретноњ мети: розбагат≥ти й одружитис¤ з коханою, ¤ка може почуватис¤ комфортно лише в багатств≥. «адл¤ дос¤гненн¤ ц≥Їњ мр≥њ в≥н, не переймаючись роздумами й сумн≥вами, п≥сл¤ пер≥оду понев≥р¤нь, не використавши подарунок дол≥ — можлив≥сть навчатис¤ в ќксфорд≥, ¤ку надавав ур¤д демоб≥л≥зованим в≥йськовим, приймаЇ позал≥гитимн≥ норми повоЇнного житт¤,досить своЇр≥дно вписуЇтьс¤ в реальн≥сть. √етсб≥ зум≥в розбагат≥ти на буттлегерств≥ — незаконному продажу спиртного п≥д час д≥њ «сухого закону». ќсновним сенсом роману†≥ стаЇ проникненн¤ у «Їство» ¬еликого √етсб≥, а через нього — в сенс самоњ «американськоњ мр≥њ».

«јмериканську мр≥ю» можна вважати темою ус≥Їњ творчост≥ ‘≥цджеральда — ≥ не т≥льки його. ѕуритани-першопоселенц≥ мр≥¤ли побудувати у Ќовому св≥т≥ «ћ≥сто на √ор≥», ««емлю об≥товану»,зд≥йснити божествений запов≥т, «зл≥пити» св≥т профанний†за знаками горнього, вишнього, сакрального. ” «ƒекларац≥њ Ќезалежност≥« ≥дею було сформульовано ¤к демократичну основу американськоњ держави: «ћи вважаЇмо за очевидне так≥ ≥стини: вс≥ люди створен≥ р≥вними, ≥ вс≥ вони над≥лен≥ своњм творцем природженими ≥ нев≥дТЇмними правами, до ¤ких належить житт¤, свобода ≥ прагненн¤ до щаст¤. ƒл¤ забезпеченн¤ цих прав створено серед людей ур¤ди, що над≥лен≥ владою тими, ким вони правл¤ть». ѕостулати†загальноамериканськоњ мр≥њ спиралис¤ на впевнен≥сть новоприбульц≥в у тому, що ресурси Ќового —в≥ту безмежн≥ ≥ належать ус≥м ≥ кожному р≥вною м≥рою. ўо свою ≥Їрарх≥чну залежн≥сть людина залишаЇ у —тарому —в≥т≥. ўо шанси домогтис¤ щаст¤, право на ¤ке визнаЇтьс¤ за кожним, також р≥вн≥ дл¤ вс≥х ≥ залежать лише в≥д персональних ¤костей.

¬иход¤чи з цих високих задум≥в, Ѕенджам≥н ‘ранкл≥н, один ≥з засновник≥в американськоњ державност≥ ≥ демократ≥њ, напучував молодь, ¤к у буденному житт≥ поступово рухатись до високого канону. ћожна вважати, що про це в≥н писав у «јльманас≥ Ѕ≥дного –≥чарда», у власн≥й «јвтоб≥ограф≥њ». ќтже,†вже на цьому р≥вн≥ висока мета (свобода ≥ щаст¤) стала нев≥дривною в≥д дуже прозањчного вт≥ленн¤ — кожному стати багатим, а отже — щасливимЕ ≤ дал≥ в≥дбувалос¤ њњ подальше спрощенн¤ ≥ розтиражуванн¤: богатство, ¤ке функц≥онувало ¤к доказ праведного трудового бережливого житт¤, у масов≥й св≥домост≥ обернулос¤ на мету - тим б≥льше, що воно надавало людин≥ не т≥льки шануванн¤ громади, а й в≥дкривало шл¤х до насолоди, безмежного користуванн¤ вигодами житт¤.

√етсб≥ Ч людина, ¤ка створила себе за рецептами американськоњ морал≥, ≥ волод≥нн¤ багатством Ї нев≥дТЇмним компонентом мети ≥ сенсу його житт¤. ¬т≥м воно облагорожене мр≥Їю, красою, любовТю. ¬≥н маЇ землю, в≥ллу, машину (св≥тлий л≥музин Ч машина смерт≥, промовистий американський символ руху дорогою житт¤). ¬ласне, його майно описано широкими в≥льними мазками. …ого самоповага мало залежить в≥д тих засоб≥в, ¤кими здобуто багатство. ¬≥н певен у правильност≥ власного пут≥, вважаЇ, що дос¤г всього своЇю працею. —укупн≥сть правил, що нею керуЇтьс¤ п≥дл≥ток ƒжимм≥ √етц, дуже нагадуЇ франкл≥н≥вськ≥ запов≥ти, запов≥ти батьк≥в-п≥л≥грим≥в, засновник≥в американськоњ буржуазноњ держави. «агибель √етсб≥ в≥дбуваЇтьс¤ не через з≥ткненн¤ з реальн≥стю (з нею в≥н перебуваЇ в повн≥й гармон≥њ!), а в≥д руйнуванн¤, краху, спустошенн¤ мр≥њ, оск≥льки тиражована спрощена «американська мр≥¤», ¤ку зведено до багатства, розходитьс¤ ≥з ≥деалом батьк≥в-п≥л≥грим≥в, не може дати щаст¤ людин≥, вирощен≥й на цих ≥деалах.

—оц≥альний р≥вень за¤влений вже в перших р¤дках тексту цього роману. «ўе будучи зеленим ≥ вразливим юнаком, згадуЇ опов≥дач, ¤ д≥став в≥д батька пораду, ¤ку запамТ¤тав на все житт¤. що не кожному на ц≥м св≥т≥ випали переваги, ¤к≥ маЇш ти». ѕроте соц≥альне становить лише верхн≥й шар, лише поверхню цього твору.

†Ѕагатство становить фетиш ≥ предмет цього роману, воно зображене автором комплексно.  охана, мр≥¤ √етсб≥ ƒез≥ та њњ чолов≥к “ом ЅТюкенени до багатства причетн≥ в≥д народженн¤, вони Ч його нос≥њ ≥ його «контекст». “ом постаЇ його жорстким, сильним, безжальним т≥лом. ƒез≥ Ч вишуканий витв≥р, зросла на багатств≥ прекрасна кв≥тка. Ќедаремно в њњ голос≥ «брин¤ть грош≥». ƒез≥ — далека родичка, а “ом — колишн≥й однокурсник Ќ≥ка, вони живуть у фешенебельному район≥ ≤ст-≈гг, розташованому ¤краз навпроти ¬ест-≈ггу (≥ ц¤ планометр≥¤ промовиста — адже†традиц≥йно вважаЇтьс¤ американський «ах≥д крањною дикого багатства, а —х≥д — рег≥оном окультуреноњ заможност≥). ‘≥цджеральд описуЇ власн≥сть ЅТюкенен≥в детально й несп≥шно: «÷е була весела червоно-б≥ла споруда в п≥вденному колон≥альному стил≥ з видом на затоку. “равник, що розпочинавс¤ майже б≥л¤ самоњ води, б≥г з чверть мил≥ до парадних дверей, перестрибуючи через сон¤чн≥ годинники, ≥ стежки, посипан≥ товченою цеглою, ≥ пломен≥юч≥ кв≥тники, аж поки, дос¤гши будинку, мовби з розб≥гу спинавс¤ на ст≥ну ¤скраво-зеленим виноградним лоз≥нн¤м. Ќа терасу будинку виходив р¤д балконних дверей; широко розчинен≥ назустр≥ч теплому надвеч≥рньому в≥тров≥, вони с¤¤ли золотом проти сонц¤, а на сходах, широко розставивши ноги, сто¤в “ом ЅТюкененЕ» „и не правда, майже ¤к у Ѕальзака, наприклад, в «Ўуанах»: «√обертен поставив будинок на одн≥й з д≥л¤ночок дельтиЕ. ÷е був камТ¤ний будинок у сучасному стил≥, з балконом чавунного литт¤, з загратованими в≥конниц¤ми, з прекрасним подв≥рТ¤м ≥ англ≥йським садом, що омивавс¤ јвоною поза домом.» ≤ садиба √обертена, ≥ будинок ЅТюкенена — то не просто житло, а майно, ¤ке характеризуЇ своњх господар≥в. Ѕальзак дал≥ зосереджуЇтьс¤ на детальному опис≥ вс≥х деталей цього майна, через ¤к≥ й характеризуЇ нувориша.†‘≥цджеральд н≥би вдихаЇ живий дух у ≥нтерТЇрну картинку, щоб дал≥, у символ≥чному рус≥ поЇднати майно й вчинок,†й тим схарактеризувати його хаз¤њна:†«Ћегкий в≥трець гул¤в по к≥мнат≥, п≥дхоплюючи зав≥си, мов бл≥д≥ прапор, - то вдуваючи њх досередини, то видмухуючи надв≥р, а то раптом п≥дкидаючи вгору, до стел≥, схожоњ на глазурований вес≥льний торт, ≥ коли вони опускалис¤, по килиму винного кольору переб≥гала т≥нь, мов жмури,зн¤т≥ бризом на морськ≥й глад≥. ™диною нерухомою р≥ччю в т≥й к≥мнат≥ була величезна канапа, на ¤к≥й, мов на за¤корен≥й пов≥тр¤н≥й кул≥, сид≥ли дв≥ молод≥ ж≥нки. ѓхн≥ б≥л≥ сукн≥ морщилис¤ ≥ тр≥пот≥ли, неначе вони обидв≥ щойно злет≥ли сюди п≥сл¤ короткого польоту навколо домуЕ ѕот≥м щось грюкнуло — “ом ЅТюкенен зачинив з одного боку двер≥, - ≥ вп≥йманий в≥тер затих у кутках к≥мнати, а а зав≥си, килим ≥ обидв≥ молод≥ ж≥нки повол≥ опустилис¤ додолу». ¬ наведеному уривку багатство вже не просто достаток ≥ комфорт, а естетичн≥ категор≥њ — краса, прост≥р, св≥тло. ≤ недаремно це «сп≥ймав», зачинивши двер≥, “ом ЅТюкенен. ¬перше ¤к частина ≥нтерТЇру зТ¤вл¤Їтьс¤ ƒез≥, вона й Ї найдорожчою ≥ найпринадн≥шою власн≥стю “ома ЅТюкенена.

” роман≥ немаЇ докладного портрета ƒез≥. «ƒейз≥ мала смутне, гарне обличч¤, ос¤¤не ¤скравими очима й ¤скравими жагучими устами, але чолов≥кам, ¤к≥ захоплювалис¤ нею, найважче було забути звабу њњ голосу — ту його милозвучну владн≥сть, той тихий придих: «„уЇш?» — немов в≥длунн¤ великоњ вт≥хи, ¤коњ вона щойно зазнала, ≥ об≥ц¤нка вт≥хи ще б≥льшоњ, ¤ка чекаЇ попереду». ” голос≥ не просто чуЇтьс¤ дзв≥н грошей. ¬≥н — вт≥ленн¤ т≥Їњ краси, поетичност≥, втаЇмниченост≥, ¤к≥ оточують багатство. ƒез≥ орган≥чно всотала ≥ привласнила силу грошей, стала символом краси, щаст¤, що уособлюЇтьс¤ багатством. ” ц≥й соц≥альн≥й рол≥, ¤ка стала њњ натурою, вона й виступаЇ в роман≥. ќсь до такого багатства все житт¤ прагне √етсб≥. Ќедарма в його спогадах ƒез≥ ≥снуЇ лише в оточенн≥ речей. ¬ њњ дом≥ «√етсб≥ ос¤гав таЇмницю юност≥ в полон≥ ≥ п≥д охороною багатства, вдихаючи св≥ж≥ пахощ≥ одеж≥, ¤коњ було так багато, - а п≥д нею була ƒез≥, св≥тла ¤к ср≥бло, благополучна ≥ горда, безконечно далека в≥д виснажливоњ боротьби б≥дн¤к≥в». “аку њњ ≥ хоче привласнити ¤к нагороду за в≥ддану любов, ¤к вищий сенс свого житт¤ ƒжей √етсб≥.

ѕроте «кв≥тка», зросла в багатств≥, «не т¤гне» на роль†найб≥льшоњ духовноњ нагороди. ¬она недалека за своњм розумовим розвитком (згадаЇмо, ¤к вона характеризуЇ мало зрозум≥л≥ дл¤ нењ зан¤тт¤ чолов≥ка: «Ќаш “ом стаЇ мислителем. ¬≥н читаЇ р≥зн≥ мудр≥ книжки з довжелезними словами.»). ¬она фальшива у своњх нечисленних материнських про¤вах, вона байдужа до всього, що не торкаЇтьс¤ њњ особисто («„асом вона й м≥с Ѕейкер починали говорити разом, але в њхн≥й пустотлив≥й, безладн≥й балаканин≥ не було жвавост≥, вона була холодна, ¤к њхн≥ б≥л≥ сукн≥, ¤к њхн≥ байдуж≥ оч≥, в ¤ких не св≥тилос¤ жодного прагненн¤», констатуЇ людина ≥з њхнього кола Ќ≥к  арауей).

ћабуть, колись юна лед≥ справд≥ любила нест¤мно закоханого в нењ вд¤гненого у в≥йськову форму майбутнього геро¤ лейтенанта √етсб≥, ¤кому дала об≥ц¤нку дочекатись його, але не змогла т≥Їњ об≥ц¤нки стримати. ћолод≥й ж≥нц≥ надзвичайно пасуЇ трепетна любов таЇмничого багача √етсб≥. «гадаймо ту неспод≥вану «прозу», ¤ка найб≥льше вразила њњ серед багатства √етсб≥: вона щиро розридалас¤ в≥д виду тих численних найвищого гатунку сорочок, що њх розкидаЇ перед нею закоханий претендент. ¬она була б згодна в≥дпов≥сти на його почутт¤Е але й не б≥льш того. ѓй не сила в≥дмовитис¤ в≥д шлюбу ≥з “омом (хоч в≥н ≥ не криЇтьс¤ ≥з своњми зрадами), вона його «кохаЇ теж», та й нащо? јдже цей шлюб абсолютно влаштовуЇ обох, це союз сп≥льник≥в.

≤ нарешт≥ вражаюча останн¤ сцена з участю ƒез≥. ¬ той час, ¤к схвильований √етсб≥, що прийн¤в на себе в≥дпов≥дальн≥сть за страшний вчинок ƒез≥, ¤ка збила людину, сид¤чи за кермом, ≥ проњхала, нав≥ть не зупин¤ючись, вештаЇтьс¤ у садиб≥ ЅТюкенен≥в, готовий провести тут всю н≥ч, аби при необх≥дност≥ п≥дтримати вражену ( з його точки зору) тенд≥тну†кохану, вона спок≥йно вечер¤Ї в кухн≥,й њхн≥ з “омом т≥н≥ (ознака живих людей, ≥ водночас т≥льки њхн≥ пласк≥ в≥дбитки) дуже сумирно просв≥чують кр≥зь в≥конне склоЕ “о ж ¤кщо приймати ƒез≥ за символ вищоњ краси, створеноњ багатством, то всього того, мабуть, дос≥, щоб переконати читача у†неспроможност≥ самоњ американськоњ мр≥њ.

якщо ƒез≥ - душа багатства, то “ом — його м≥цне т≥ло. “ом з клану багатих, багатство оточуЇ його в≥д народженн¤, воно сформувало його особист≥сн≥ риси: впевнен≥сть у соб≥, тупе вдоволенн¤, почутт¤ самоповаги ≥ вседозволеност≥. Ќав≥ть у розмовах з приЇмними йому людьми в його голос≥ чулис¤ нотки презирства, в≥дкритоњ зверхност≥. ƒл¤ п≥дтвердженн¤ його «т≥лесност≥» створено й л≥н≥ю його коханки ћ≥ртл ”њлсон, дами в≥льгарноњ, надзвичайно в≥тальноњ, т≥лесноњ, дл¤ ¤коњ “ом слугуЇ тим символом «краси багатства», що дл¤ √етсб≥ його вт≥люЇ ƒез≥.« ћ≥ртл у роман входить й м≥сце, де розташована майстерн¤†њњ чолов≥ка ”њлсона - ƒолина ∆ужжелиц≥, що р≥зко контрастуЇ з будь-¤ким «людським» осередком проживанн¤., найб≥льше — з тим описом Ќ≥кового ф≥нального вид≥нн¤††незайманого Ќового —в≥ту, ¤ким в≥н†представ перед очима перших поселенц≥в.†¬она с≥ра, безбарвна, позбавлена будь-¤ких ознак рослинност≥, примикаЇ до зал≥зниц≥, «озвучуЇтьс¤» њњ страшним скрежетом й «опром≥нюЇтьс¤» величезною рекламою окул≥ста, ¤кий, мабуть, колись практикував у†цих м≥сц¤х. ќч≥ доктора ≈лберга правл¤ть мешканц¤м ƒолини ∆ужелиц≥ за господнЇ око. ≤ це н≥би-то апофеоз симул¤кра житт¤, в≥ри, щаст¤, краси, ≥стини.

≤ сам механ≥к ”њлсон — людина абсолютно безбарвна, н≥¤ка, позбавлена т≥Їњ життЇвоњ сили, ¤ку випром≥нюЇ його дружина. ѕроте саме в≥н,доведений до в≥дчаю смертю коханоњ дружини ≥ п≥дбурюваний п≥дступним завжди готовим нав≥ть на р≥вн≥ ≥нтуњц≥њ перш за все до самозахисту “омом, у стан≥ аффекту ви¤вл¤Їтьс¤ здатним на вчинок — це в≥н вбиваЇ √етсб≥, а пот≥м й себе.

ѕогравшись й пот≥шившись житт¤м ≥нших, хаз¤Їва житт¤ “ом ≥ ƒейз≥ њдуть шукати пригод в ≥нших м≥сц¤х. Ќав≥ть у своњй смерт≥ √етсб≥ залишаЇтьс¤ вражаюче самотн≥м, н≥ким не зрозум≥лим, н≥кому не потр≥бним.

÷≥каво, що коли ‘≥цджеральд прин≥с у видавництво завершений роман, то нав≥ть сам ћакс ѕерк≥нс запропонував ще попрацювати над образом √етсб≥, щоб б≥льш ч≥тко визначити авторське ставленн¤ до головного геро¤. јле на той час вже зр≥лий письменник в≥дмовивс¤. ј пот≥м один ≥з кращих знавц≥в творчост≥ ‘≥цджеральда в сьогоденн≥й јмериц≥ ƒ.ѕайпер, що видав в 1965 р. довол≥ повний критичний портрет письменника, н≥би прочитав творчий задум автора, в≥дзначивши, основою траг≥чност≥ √етсб≥ в тому, що в≥н розриваЇтьс¤ м≥ж в≥рою у два суперечлив≥ м≥фи водночас, що несум≥сн≥сть бажань ≥ стаЇ причиною загибел≥ Ч багатство ≥ щаст¤ нетотожн≥, але прагматизм ≥ мр≥йлив≥сть американц¤ непод≥льн≥.

ќтже на маленьк≥й площ≥ «великого √етсб≥» (обмежений одним л≥том час, одн≥Їю з Ќью-…оркських околиць прост≥р, лакон≥чна розпов≥дь одного наратора, мала к≥льк≥сть д≥ючих ос≥бЕ) ‘≥цджеральд зум≥в розм≥стити к≥лька жанрових р≥зновид≥в роману. “ут Ї к≥лька р≥знор≥вневих «роман≥чних» л≥н≥й: глибока любов √етсб≥ до ƒез≥ ≥ паралельно дв≥ банальн≥ любовн≥ ≥стор≥њ (брутальна т≥лесна пара “ом — ћ≥ртл та не менш банальна св≥тська ≥нтрижка Ќ≥ка з ƒжордан Ѕейкер), ще й з на¤вн≥стю любовного трикутника, що переростаЇ на багатогранник (√етсб≥ — ƒез≥ — “ом — ћ≥ртл — ”њлсон).Ћегко добути з цього тексту й пригодницько-авантюрну ≥стор≥ю з автомоб≥льними перегонами, добре орган≥зованим ≥ не розкритим злочином. ћожна в≥днайти ≥ елементи м≥стичноњ, орган≥зованоњ навколо таЇмничоњ постат≥ головного геро¤, ≥стор≥њ. ≤ так само легко вид≥лити з ≥стор≥њ його житт¤ своЇр≥дний американський вар≥ант роману вихованн¤. —ама насичен≥сть ≥ композиц≥йна ускладнен≥сть твору св≥дчить про високу ступ≥нь авторськоњ майстерност≥. «р≥лий тв≥р талановитого майстра переростаЇ меж≥ соц≥ального пов≥стуванн¤, набираЇ ознак певноњ притчевост≥, проникаЇ до сутност≥ речей. јби дос¤гти притчевого р≥вн¤, ‘≥цджеральд не розширюЇ картину, а поглиблюЇ кожний фрагмент. ƒо символ≥в†п≥дн≥маютьс¤ не т≥льки образи “ома ≥ ƒез≥ ЅТюкенен≥в. ƒес¤тки реальних речей, не дуже-то детально й описаних автором, поглиблюютьс¤ до символ≥чного звучанн¤. —в≥тлий†л≥музин √етсб≥, розк≥шне наймодн≥ше авто, природно слугуЇ дл¤ јмерики не т≥льки ознакою престижного багатства хаз¤њна, а й символом руху, самого житт¤. … оце ж авто стаЇ машиною смерт≥, й причиною краху й загибел≥ свого власника. «елений вогник пост≥йно св≥титьс¤ вечорами на пристан≥ ЅТюкенен≥в, це ж так прозањчно. ≤ в≥н же стаЇ дл¤ √етсб≥ ¤скрав≥шим за вс≥ з≥рки, бо н≥би-то св≥дчить про реальн≥сть й доступн≥сть його мр≥њ. ¬ маленьк≥й Ќью-…оркськ≥й осел≥, ¤ку “ом зн≥маЇ дл¤ своЇњ пас≥њ ≥ де все облаштовано за смаком ћ≥ртл, ст≥ни обклеЇно обо¤ми, ¤к≥ ≥м≥туют ¬ерсаль. ≤ промовиста деталь поглиблюЇтьс¤ до р≥вн¤ символу самоњ мр≥њ недалекоњ ж≥нкиЕ —имвол≥чного звучанн¤ набувають в≥тер ≥ дощ, ¤к≥ супроводжують кожне денне д≥йство √етсб≥ — адже його становище у св≥т≥ таке нестаб≥льне, таке небезпечне, в≥н «д≥Ї» в роман≥ виключно при м≥с¤чному осв≥тленн≥, в≥д чого його таЇмнич≥сть ще п≥дсилюЇтьс¤. ¬т≥м, √етсб≥ ≥ не встиг насолодитис¤ своњм багатством -†адже за все л≥то ≥ нав≥ть в останн≥й день житт¤ йому не довелось скупатис¤ у власному мармуровому басейн≥. ”се було марно, непотр≥бно, дарма.

„исленн≥ контрадикц≥њ, протиставленн¤ спри¤ють поглибленому прочитанню тексту — й доб≥p `aктор≥в, й розстановка «пар», й детал≥ топон≥мики ( ¬ест ≈гг навпроти ≤ст-≈гг, ƒолина ∆ужелиц≥ ¤к неминуча частина шл¤ху до багатих зон), ≥ погодн≥ умови ( страшенна спека того дн¤, ¤кий обумовлюЇ розвТ¤зку) , ≥ нав≥ть конкретний час д≥њ, ¤кий набуваЇ ознак м≥ф≥чного цикл≥чного часу (початку розкв≥ту ≥ ознак вмиранн¤), — все працюЇ на створенн¤ притчевого р≥вн¤.

ќсобливо сл≥д в≥дзначити постать опов≥дача, що спри¤Ї й створенню л≥ричноњ тональност≥, й на¤вн≥сть ≥рон≥чного погл¤ду водночас. јдже в≥домо, що ‘≥цджеральд захоплювавс¤  онрадом, перечитував «—ерце п≥тьми», працюючи над «¬еликим √етсб≥». ≤ головний принцип структури його роману, безумовно, насл≥дуЇ в≥дкритт¤  онрада, ¤кий винайшов й блискуче використав образ бувалого ≥ осв≥ченого, мудрого ≥ розважливого опов≥дача кап≥тана ћарлоу. —еред попередник≥в ‘≥цджеральда сл≥д в≥дзначити ≥ √енр≥ ƒжеймса, чий творчий ≥ теоретичний доробок був спр¤мований на подальшу розробку готорн≥вськоњ/конрад≥вськоњ модел≥ романтичного роману. јдже саме ƒжеймс у передмов≥ до «  н¤гин≥  асамас≥ма» в≥дзначив ¤к найб≥льшу вдачу автора його вм≥нн¤ в≥днайти ≥деальну перетворюючу св≥дом≥сть наратора, ¤кий був би й обТЇктивним св≥дком, емоц≥йно зад≥¤ним в еп≥зод≥, й достатньо мудрим, досв≥дченим ≥ розважливим, щоб оптимально передати еп≥зод. “акою ≥деальною знах≥дкою дл¤ ‘≥цджеральда й став Ќ≥к  аррауей, людина осв≥чена й неупереджена, ≥рон≥чна ≥ розважлива, толерантна до ≥ншого ≥ сво¤ у св≥т≥ заможник≥в.

—аме тут, у «¬еликому √етсб≥», вже на повну потужн≥сть ви¤вл¤Їтьс¤†той принцип «двозначност≥»(ambiguity), ¤кий вид≥л¤Ї прозу ‘≥цджеральда. јдже й сам письменник вже у пору творчоњ зр≥лост≥ зробив важливе «спостереженн¤ загального характеру — справжн¤ культура перев≥р¤Їтьс¤ здатн≥стю водночас утримувати у св≥домост≥ дв≥ просто-таки протилежн≥ ≥дењ». ƒо того ж у†власн≥й письменницьк≥й особистост≥†‘≥цджеральд в≥дзначав певну роздвоЇн≥сть: в≥н з≥знававс¤, що хоче не так розважати людей, ¤к молитис¤ за них «¬с≥ його кращ≥ твори Ї насл≥дком напруженн¤ м≥ж цими двома ≥постас¤ми його натури», - доходив висновку один з найавторитетн≥ших його досл≥дник≥в јртур ћайзенер. (A.Mizener. The Far Side of Paradise A Biography of F.Scott Fitzgerald. Boston,1965, p.64).†≤ саме таке «double vision» ћайзенер в≥дзначаЇ ¤к найкращу ¤к≥сть його розуму: «оц≥нювати реч≥ водночас ≥з практичною переконлив≥стю й ≥нтел≥гентською в≥дстороненою гострою обсервац≥Їю» (“ам же, с.’’1).

ƒжей √етсб≥ Ч центральний образ роману, на його розкритт¤ спр¤мовано вс≥ «джерела св≥тла» в цьому роман≥ — ≥ його структура, ≥ групуванн¤ д≥ючих ос≥б, ≥ сюжет, ≥ ≥нтрига, а найголовн≥ше — пост≥йна увага опов≥дача. «агибель √етсб≥ здаЇтьс¤ випадковою, насправд≥ ж ви¤вл¤Їтьс¤ п≥дло орган≥зованою, а фактично Ч траг≥чно законом≥рною, ≥ вона засв≥дчуЇ недос¤жн≥сть «американськоњ мр≥њ», неадекватн≥сть багатства ≥ щаст¤... ѕроте, вона не спростовуЇ мр≥ю ¤к таку. јдже п≥сл¤ смерт≥ √етсб≥ Ќ≥к подаЇтьс¤ на «ах≥д, до джерел мр≥њ, а той «зелений вогник», до ¤кого т¤гнувс¤ √етсб≥, продовжуЇ кликати до себе, до прекрасного ≥ незд≥йсненного... ѕрагматизм ≥ романтизм Ч незнищенн≥ риси американц≥в Ч ≥ Ї†складовими «американськоњ мр≥њ».

ѕ≥сл¤ виходу «¬еликого √етсб≥» ‘≥цджеральд одержав в≥танн¤ в≥д найб≥льших метр≥в американськоњ л≥тератури того часу — ≈д≥т ”ортон, √ертруди —тайн. ј “омас —.≈л≥от написав, що цей роман Ї першим св≥дченн¤м розвитку романноњ форми з час≥в √енр≥ ƒжеймса. ¬исокими були й оц≥нки найавторитетн≥ших критик≥в. ћ.√айсмар констатував, що тв≥р ‘≥цджеральда ¤вл¤Ї собою найдосконал≥ший приклад спланованого роману у наш≥й модерн≥й традиц≥њ.(F.Sc.Fitzgerald: OrestesattheRitz. 1943, p.315). Ќа жаль, критика не була одностайною у сприйн¤тт≥ цього твору, ≥ нав≥ть у1940 р., в досить детальному досл≥дженн≥ «јмериканський роман. 1789 Ц1936» його автор  арл ¬ан ƒорен згадуЇ «¬еликого √етсб≥» одн≥Їю фразою, ¤к «короткий реал≥стичний роман про бутлеггера-романтика». (Van Doren C. The American Novel, 1789-1936. N.Y., 1940, p.326).

Ќа жаль, «¬еликий √етсб≥» не мав такого комерц≥йного усп≥ху, ¤к перш≥ твори письменника. ј тим часом подружж¤ не зупин¤лос¤ у шаленому ритм≥ свого св≥тського молодого енерг≥йного Ївропейського житт¤. «–оздвоЇнн¤» ‘≥цджеральда триваЇ. як згодом писав в≥н у своЇму найщир≥шому документ≥ — нарис≥ « рах» - «÷≥Їю ≥ншою людиною ¤, загалом, залишавс¤ ш≥стнадц¤ть рок≥в, не дов≥р¤ючи багатим,однак, працюючи заради грошей, що потр≥бн≥ були аби вести такий само в≥льний спос≥б житт¤ ≥ забарвлювати будн≥ певним лиском (из¤ществом), ¤к вм≥ли де¤к≥ з них.» ( ‘.—.‘ицджеральд. ѕортрет в документах, с.61). ўоправда, воно потребуЇ напруженоњ письменницькоњ прац≥ в≥д ‘≥цджеральда, а за його зовн≥шн≥м карнавал≥змом просв≥чують глибок≥ важлив≥ звТ¤зки. –оками триваЇ дружба з Ѕ≥шопом, ћенкеном, ’ем≥нгуеЇм, - пров≥дними л≥тераторами т≥Їњ доби. ЌамагаЇтьс¤ реал≥зувати себе ¤к творча особист≥сть ≥ «ельда — вона досить серйозно починаЇ займатис¤ танц¤ми, брати балетн≥ уроки (щоправда, ≥ за це†доводитьс¤ платити чолов≥ку), пробуЇ писати статт≥ дл¤ часопис≥в (њх знов-таки доводитьс¤ редагувати, доводити до кондиц≥њ чолов≥ку), згодом — виступаЇ ¤к прозањк (њњ роман «“анцюй з≥ мною вальс» було надруковано) . ≤ вже через чотири роки п≥сл¤ виходу «¬еликого √етсб≥» в≥дправл¤Їтьс¤ тоскний лист ’ем≥нгуею: «я два м≥с¤ц≥ просид≥в над опов≥данн¤чком дл¤ журнала, хоча наперед знав, що, зак≥нчивши, викину його у кошик. ўо там, згор≥в би швидше цей д≥м з ус≥ма моњми рукописами, а ще краще — з≥ мноюЕ я не годен в≥дправл¤ти тоб≥ цього тоскного листа, знаю. јле ¤ б його не написав, ¤кби зараз щось хоч трошки не покращало. “ак от, моЇ честолюбство може бути спок≥йним: «ѕост» платить тепер своњй стар≥й шльондр≥ 4000 долар≥в за в≥зит. ј справа в тому, що шльондра освоњла любов на вс≥ сорок смак≥в, - коли вона була молодшою, вистачало й одного..» (ѕортрет, с. 87).

„ерез р≥к (у 1930) стало очевидним псих≥чне нездоровТ¤†«ельди, вона стаЇ предметом пост≥йноњ л≥карськоњ уваги, згодом потрапл¤Ї до спец≥альноњ л≥карн≥, зв≥дки њњ випускають все р≥дше. “урбота про доньку повн≥стю л¤гаЇ на батька. —котт≥ виховуЇтьс¤ у найкращих панс≥онатах, ≥ њхнЇ пост≥йне листуванн¤ св≥дчить про його в≥ддану любов ≥ в≥дпов≥дальне ставленн¤ до дитини. ¬се це не спри¤Ї оптим≥змов≥, або творчому гор≥нню письменника. «ѕоле» зароб≥тчанства розширюЇтьс¤, в≥н спочатку час в≥д часу пише сценар≥њ дл¤ √олл≥вуду, а пот≥м ( з 1937 року) об≥ймаЇ посаду штатного сценар≥ста студ≥њ «ћетро √олдв≥н ћайЇр». ¬≥д того теж не додаЇтьс¤ ан≥ радост≥, ан≥ наснаги — √олл≥вуд не потребуЇ ви¤в≥в ≥ндив≥дуальноњ творчост≥, там плат¤ть за найоптимальн≥ше вираженн¤ у¤влень найперес≥чн≥шоњ особистост≥. ѕост≥йна напруга,†стреси, власне нездоровТ¤ часто-густо зн≥маютьс¤ алкоголем, пер≥оди творчост≥ зм≥нюютьс¤ часо솆депрес≥њ. ƒо того ж не дуже-то м≥цне здоровТЇ п≥дриваЇтьс¤ не т≥льки невлаштованим, напруженим, мало рад≥сним житт¤м а й алкогол≥змом. ” 1940 роц≥ житт¤ сорокачотирир≥чного ‘ренс≥са —котта ‘≥цджеральда обриваЇтьс¤ сердечним нападом. «алишаютьс¤ його твори.

ћожна твердити, що одразу п≥сл¤ виходу «¬еликого √етсб≥» ‘≥цджеральд починаЇ роботу над†новим романом. ¬ ньому мало розпов≥датис¤ про згубний вплив експатр≥анства на молодого талановитого творчого американц¤, д≥¤ - в≥дбуватис¤ у ѕариж≥ та на –≥вТЇр≥. Ќазви задумувалис¤ р≥зн≥: «OurType» (Ќаш тип), «The WorldТs Fair» (¬сесв≥тн≥й ¤рмарок марнославства), «The Melarky Case» (¬ипадок з ћеларк≥), а був ≥ такий: «The Boy Who Killed His Mother» (’лопець, ¤кий вбив мати). ” 1926 роц≥ ‘≥цджеральд пише ѕерк≥нсу, що захоплений роботою над новим романом, в≥н прагнув створити найкращий американський роман свого часу, в≥н мав нам≥р не повторювати лакон≥чноњ форми «¬еликого √етсб≥», а написати довгий психолог≥чний чи ф≥лософський роман на зразок «ярмарку марнославства». 1928 р. при зустр≥ч≥ пов≥домл¤Ї свого пост≥йного редактора, що рукопис вже начерно написано. ѕерша частина його поступаЇ до видавництва, але дал≥ цього процес не йде. ћабуть, ц≥ла сер≥¤ зовн≥шн≥х фактор≥в гальмуЇ творчий порив автора. ÷е й смерть батька, й серйозна хвороба дружинаЕ й р≥зка зм≥на американського кл≥мату - безмежне процв≥танн¤ перериваЇтьс¤ ¬еликою ƒепрес≥Їю. ≤ це означало нац≥ональну трагед≥ю, крах промисловост≥ ≥ пад≥нн¤ банк≥вськоњ системи, всенародне безроб≥тт¤ ≥ м≥льйони†персональних трагед≥й. “акоњ јмерики письменник вже не знав, хоча й передчував траг≥чний ф≥нал «щасливого карнавалу» заздалег≥дь. ¬≥н продовжуЇ писати не ст≥льки про м≥нлив≥ ситуац≥њ у крањн≥,, ск≥льки про ви¤в у цих ситуац≥¤х њњ внутр≥шньоњ сутност≥.

¬ остаточному вар≥ант≥ роман було названо «Ќ≥ч лаг≥дна» (TenderistheNight), хоча ≥нверс≥¤†в англ≥йськ≥й мов≥ не може бути байдужою до потрактуванн¤ фрази, ≥, мен≥ здаЇтьс¤, що назва «Ќ≥жна н≥ч», або ще точн≥ше — «Ќ≥жн≥сть — то н≥ч», р¤док, вз¤тий ≥з в≥ршу  ≥тса «ќда до соловТ¤», передала б сенс книжки ≥з позначенн¤м жанру «романтичний роман «(опущеному в украњнському переклад≥), адекватн≥ше, збер≥гла†б певну таЇмнич≥сть, двозначн≥сть†н≥жност≥, ¤ка Ї такою темною ≥ загадковою, ¤к н≥ч. ¬≥н вийшов у 1934 роц≥, ≥ починавс¤ в≥д розпов≥д≥ про†небуденний побут багатих американц≥в в ™вроп≥, зокрема, на –≥вТЇр≥ та в ѕариж≥. “ут опов≥дачем, в основному, виступаЇ –озмар≥ ’ойт, юна гол≥вудська з≥рка, чиста й с¤юча «папина дочка», таке соб≥ прекрасне вт≥ленн¤ американськоњ мр≥њ. ¬она розпов≥даЇ про знайомство ≥з подружж¤м ƒайвер≥в та њхн≥м оточенн¤м, про своЇ захопленн¤ незвичайним чолов≥ком, що серед усього цього ¤рмарку марнославства зум≥в збер≥гти ≥ вибудувати навколо себе оазу тепла ≥ любов≥. «а особою опов≥дачки сто¤в автор, ¤кий непом≥тно «докладав» своњ корективи до њњ оц≥нок, характеристик, опис≥в. ” п≥зн≥ш≥й передмов≥ до книги один з кращих американських критик≥в ћаксуелл √айсмар писав так: « оли ¤ читав «Ќ≥жн≥сть» у 1934 роц≥ , мен≥ ¤к ≥ багатьом, здавалос¤, що написане в≥д –озмар≥†було њњ найкращою частиноюЕ ÷е не було спробою анал≥зувати соц≥альн≥ ц≥нност≥, показати њхню фальш, оплакати њхнЇ пад≥нн¤ — що Ї неодм≥нною спробою у будь-¤к≥ часи, коли ц≥нност≥ починають занепадати, але таке не потребуЇ спец≥альноњ в≥тальност≥ у¤ви. ≤ ‘≥цджеральд зробив щось значно важче: в≥н намагавс¤ в≥дкрити ≥ нав≥ть створити ц≥нност≥ у сусп≥льств≥, де њх, здавалос¤ б, не було».(M. Cowley. Introduction. // F.ScottFitzgerald. Tender Is the Night. Penguin Books, 1969 (1939), p.14). ƒал≥†у друг≥й книз≥ розпов≥дь поверталас¤ назад, до тих час≥в (1917-1919), коли блискучий американський юнак прињхав до Ўвейцар≥њ, вдосконалювати свою майстерн≥сть л≥кар¤-псих≥атра. —аме тут серед пац≥Їнт≥в в≥н зустр≥в юну красуню, чиЇ житт¤ занапастив власний батько-м≥льйонер.  оханн¤ завершуЇтьс¤ одруженн¤м, ≥ родина ч≥кагських ”оррен≥в заспокоюЇтьс¤, бо †в одн≥й особ≥ заполучаЇ ≥ л≥кар¤, ≥ чолов≥ка.

ј дал≥ знов д≥¤ повертаЇтьс¤ до 30-х рок≥в, до будн≥в щасливоњ родини, ¤ка поступово руйнуЇтьс¤, розпадаЇтьс¤:Ќ≥коль виздоровлюЇ, а ƒ≥к починаЇ пити, а з часом втрачаЇ все — роботу, родину, квал≥ф≥кац≥юЕ ƒ≥к ƒайвер стаЇ головною персоною цього роману, ≥ це в≥дпов≥дало задуму автора. «–оман маЇ зробити це: показати людину, ¤ка Ї природженим ≥деал≥стом ≥ водночас нев≥дбулим св¤щенником, що за р≥зних причин в≥дданий ≥де¤м високоњ буржуаз≥њ, ≥ у своЇму рус≥ на вершину соц≥ального св≥ту втрачаЇ св≥й ≥деал≥зм, талант, ≥ обертаЇтьс¤ на пТ¤ницю та розпутника. Ќа тл≥ класу нероб в≥н вигл¤даЇ справд≥ блискучим та чар≥вним Е» (TenderЕ, p.13).

ќдразу ж по виходу в свiт роману «Ќ≥жн≥сть Ч то н≥ч» тод≥шн¤ прогресивна критика позитивно оцiнила тiльки першу його частину, ви¤вивши в нiй саркастичне викритт¤ беззмiстовноњ, порожньоњ, розжирiлоњ нацiональноњ «елiти», що марнувала житт¤ i грошi в бiднiй розоренiй повоЇннiй ™вропi. ‘≥цджеральда було звинувачено у в≥дрив≥ в≥д народу, в≥д батьк≥вщини, ¤ка в Ђчервон≥ тридц¤т≥ї переживала скрутн≥ часи. Ќав≥ть ј.“ернбул, ¤кий з часом вир≥с у тонкого знавц¤ творчост≥ ‘≥цджеральда тод≥ з пафосом вигукував: Ђћ≥стер ‘≥цджераль, ¬ам не вдастьс¤ заховатис¤ в≥д бур≥ п≥д пл¤жною парасолькоюї (™.“ернбулл. —котт ‘ицджеральд. ћ.,1981, с.232).

ƒол¤ головного геро¤, ƒiка ƒайвера, така важлива дл¤ самого автора, з пол¤ зору критикiв просто випала. ѕроте вона була центром твору. I в 1938 роцi митець готуЇ другий варiант роману. Ќе змiнюючи тексту, автор лише вибудовуЇ дiю в хронологiчному пор¤дку (саме цю верс≥ю ≥ вз¤то за основу украњнського перекладу).

ƒiк - талановитий лiкар, приваблива, щедра людина, надiлена душевним багатством, ¤ким обдаровуЇ iнших. “акий вiн на початку роману.

ѕисьменник усiл¤ко пiдкреслюЇ цiлiснiсть особистостi, душевне здоров'¤ i багатство геро¤. ѕiдкреслюЇ в усьому, надавши протагон≥сту необмежене поле дi¤льностi. «овнiшнi прикмети ƒiковоњ елегантностi досить нањвнi, але кодекс джентельмена, прагненн¤ вз¤ти на себе вiдповiдальнiсть, допомагати iншим, перебравши на себе њхнi турботи, свiдчить про благородство i гуманнiсть. ÷е й робить геро¤ зворушливим iдеалiстом на тлi егоњстiв i хижакiв.

«даЇтьс¤, немаЇ в iсторiњ свiтовоњ лiтератури твору, де б письменник забезпечив своЇму герою - причому, в маленькому, лiричному, обмеженому простором i часом повiстуваннi - таку об'Їмну, широку всебiчну сферу дi¤льностi, професiйноњ i приватноњ. јдже його роль чолов≥ка нев≥дТЇмна в≥д його функц≥њ л≥кар¤, адже л≥кар-чолов≥к ƒ≥к ƒайвер вил≥ковуЇ пац≥ентку-дружину Ќ≥коль ”оррен в≥д шизофрен≥њњ, повертаЇ њй њњ природн≥й образ. I у будь-¤к≥й рол≥ ƒiк демонструЇ повноцiннiсть свого Їства, велику люд¤нiсть. Ќа чому ж побудовано, на що спираЇтьс¤ його образ, в чому його генетичне корiнн¤? ” витоках американськоњ демократiњ. Ќевипадково –озмарi ’ойт пiдкреслюЇ, що ƒiк живе за тими ж законами, за ¤кими вчили жити њњ, за законами Ѕiдного –iчарда. якоюсь мiрою ƒiку поталанило здiйснити «американську мрiю», використовуючи американськi ж методи, ¤кими керувалось, мабуть, багато поколiнь ƒайверiв. I в цьому смислi зрозумiти образ допомагаЇ сам ‘iцджеральд, котрий у нотатках про роман визначаЇ шл¤х свого геро¤ ,¤к шл¤х iдеалiста, що поступово втрачаЇ iдеали. јле спершу здiйснюЇ њх, реал≥зуЇ «американську мрiю» - дос¤гаЇ самостiйностi i багатства.

ќтже, почавши житт¤ ¤к цiлiсна талановита особистiсть, ƒiк поступово, через р¤д ситуацiй, прийшов до повного краху - ¤к лiкар i ¤к людська iндивiдуальнiсть. јлкоголiзм - це лише насл≥док тих внутрiшнiх i зовнiшнiх процесiв, ¤кi знекровили, позбавили життЇвих сокiв лiкар¤ ƒайвера.

”се розпочалось ≥з своЇр≥дного роздвоЇнн¤ у взаЇминах з Ќiколь - вiн виступаЇ водночас ¤к чоловiк, i ¤к лiкар-психiатр. I щоб хоч ¤кось вiдпочити вiд того напруженн¤, в ¤кому вiн вимушений постiйно перебувати, ƒiк починаЇ пити. “а й нескiнченнi «партiњ»(веч≥рки) не дл¤ вченого,чи¤ прац¤ вимагаЇ пост≥йноњ внутр≥шньоњ зосередженост≥. јлкоголь, недостатньо вiдповiдальне ставленн¤ до працi, ¤ка давно вже перестала бути Їдиним засобом iснуванн¤, адже лише чiкагськi мiльйони ”орнерiв можуть забезпечити Ќiколь необхiдний дл¤ душевного спокою рiвень житт¤ - все це поступово губить ƒiка, губить навiть того, кому природа i вихованн¤ так щедро вiдпустили морального здоров'¤. I ось настаЇ день, коли компаньон по лiкарнi хоче позбутис¤ ƒiка. Ѕлискучий лiкар залишивс¤ у минулому. ѕерспективний вчений не виправдав надiй, ¤кi на нього покладалис¤. ¬рештi i сам ƒiк розумiЇ, що вiн «втратив себе - вiн не мiг би назвати час чи день тижн¤, мiс¤ць чи рiк, коли це трапилос¤».

ƒiк аналiзуЇ, що сталос¤. «Ѕатьковi поневiр¤нн¤ по вбогих парафi¤х навчили його, хлопц¤ загалом безкорисливого, цiнувати грошi. јле вiн не керувавс¤ природним прагненн¤м до забезпеченого житт¤ - нiколи вiн не був такий упевнений у своњх силах, такий внутрiшньо незалежний, ¤к тодi, коли одружувавс¤ з Ќiколь. I все-таки його купили, ¤к gigolo, i вiн ¤кимось чином дозволив, щоб увесь його арсенал замкнули в уорренiвських сейфах». ј потiм вiн вiдчуваЇ себе спустошеним i нездатним до будь-¤коњ дi¤льностi, i розчарованим у свiтi, в люд¤х, цiлком самотнiм. «—амота, фiзична i душевна, народжуЇ тугу, а туга ще бiльше посилюЇ самоту» .

Ќарештi обриваютьс¤ його останнi формальнi зв'¤зки з родиною, суспiльством, iз свiтом. ” далекому чужому мiстi Ѕуффало вмираЇ старий батько. ƒiк њде до јмерики, щоб вiдвезти на батькiвщину, у ¬iргинiю ,тiло батька i поховати його там. ѕоњздка стаЇ прощанн¤м ≥з батькiвщиною, з предками, з минулим. ѕовернувшись до Ўвейцарiњ, ƒiк втрачаЇ спочатку клiнiку, а потiм Ч родину. јдже лише хвороба робила Ќiколь «св¤тою», «пiвнiчною мадонною». ќдужавши, поглинувши всi здоровi моральнi сили чоловiка, вона стаЇ зовсiм iншою, вiдчуваЇ своЇ кровне родство з дiдом-хижаком, з усiма ”орренами. ¬она вiдчуваЇ себе поза турботою чоловiка, далекою i чужою йому. ѓхн¤ близькiсть могла бути породжена тiльки њњ хворобою i з видужанн¤м ск≥нчилась.

–ух у романi йде нiби двома потоками, вiдбуваЇтьс¤ мiж двома трагедi¤ми: вiд Ќiколь до ƒiка, вiд людського тепла, повноцiнностi, до холоду i спустошенн¤. ƒiю вз¤то нiби в локальну рамку: вона починаЇтьс¤ i завершуЇтьс¤ на тому ж самому чудовому клаптику ‘ранцузькоњ –iв'Їри, на пл¤жi, обладнаному ƒiком. “iльки напочатку роману ƒiк - хаз¤њн пл¤жу, а наприкiнцi пл¤ж не лише заповнений нахабними неробами, але й ворожий ƒiку. “ак фактично всi елементи естетичноњ системи роману працюють на доведенн¤ головноњ його теми - зображенн¤ двоњстост≥ самоњ «американськоњ мрiњ».

Ќарештi, залишений незавершеним фiцджеральдiвський роман «ќстаннiй магнат» свiдчить про те, що письменник вiрний собi, своњй темi, своњй проблемi. якщо у «¬еликому √етсбi» «американську мрiю» символiзуЇ образ красунi ƒезi, бездушноњ i самозакоханоњ, в романi «Ќiч лагiдна» вона†втiлена в образi Ќiколь - прекрасноњ i душевно хвороњ, що перем≥нюЇтьс¤ в хижачку, то в «ќстанньому магнатi» саме мiсце дiњ i предмет зображенн¤ - «фабрика мрiй», iндустрi¤ серiйного вiдтворенн¤ мрiњ - √оллiвуд. I ћонро —тар, кiнодi¤ч i продюсер, головний герой роману, виступаЇ†творцем вигаданого свiту, опредмеченоњ мрiњ, в ¤кiй сконцентровано†суттЇвi риси реальностi, елементи бажань i мрiй американцiв. Ќеспроста —тар констатуЇ, що творцi попул¤рноњ кiнопродукцiњ «скутi головним чином тим, що можуть лише брати у публiки њњ улюблений фольклор i повертати, оформивши, њй на потребу».

–азом з тим, мiсце дiњ обрано не тiльки за принципом функцiонального служiнн¤: i конкретика, i механiзм кiноiмперiњ вiдомi автору до найдрiбнiших подробиць. ј тому i напрацьована модель јмерики так переконливо вимальовуЇтьс¤ навiть у незакiнченому варiантi роману. ¬она - i конкретний, i узагальнений образ «американськоњ мрiњ», на ¤кому сфокусовано творчiсть ‘iцджеральда, i разом з тим перехрещуютьс¤ лiнiњ взаЇмозвї¤зк≥в людини i суспiльства. ¬она - i стимул, i симптом американського суспiльства водночас. ¬ «американськiй мрiњ», що нацiлила людину i на матерiальний успiх ¤к вимiр людськоњ цiнностi, i на безупинну гонитву за мiнливим фетишем успiху, без чого щаст¤ неможливе, - криЇтьс¤ двоњста природа американц¤.

–омани ‘≥цджеральда гранично л≥ричн≥. ѕроте в них повно ≥ переконливо представлено не лише примхливу психолог≥ю протагон≥ст≥в, а й в≥дтворено соц≥альн≥ реал≥њ в њх ≥сторичн≥й конкретиц≥. ƒо того ж завжди в≥дчуваЇтьс¤ ¤кась глибинна втаЇмничен≥сть людськоњ особистост≥, неп≥знане глибинне «щось», неповторний аромат ≥ндив≥дуальност≥. —еред авторських знах≥док ‘≥цджеральда, ¤к≥ великою м≥рою спри¤ють так≥й л≥ричн≥й обТЇмност≥, треба в≥дзначити його наближен≥сть до романтичноњ естетики, зокрема, символ≥зуванн¤ реал≥й ≥ ¤вищ, системне використанн¤ њх ¤к стрижневих образ≥в-орган≥затор≥в тексту та ≥нтертекстуальност≥, що й поглиблюЇ, й розширюЇ сприйманн¤.њх читачем.

« другого боку, йому належить подальша розробка джеймс≥вського надбанн¤ Ч вм≥нн¤ в≥днайти таку «перетворюючу св≥дом≥сть», ¤ка б водночас була ≥ л≥рично ангажованою, ≥ достатньо в≥дстороненою та по≥нформованою, ≥ здатною до анал≥зу, ≥ над≥леною певним артистизмом, ще й†мала б св≥же спостережливе око ≥ здоровий глузд, ≥ певну причетн≥сть до обТЇкту своЇњ опов≥д≥, ¤кий саме ≥ привертаЇ увагу тим, що перебуваЇ в переламному момент≥ дол≥.

†ўе на початку своЇњ письменницькоњ карТЇри ‘≥цджеральд писав: «¬се, що ¤ думаю про письменницьку майстерн≥сть, можна виразити одн≥Їю фразою. ѕисати треба дл¤ молод≥ свого покол≥нн¤, дл¤ критик≥в наступного покол≥нн¤†≥ дл¤ професор≥в ус≥х наступних покол≥нь». (TheLettersofF. ScottFitzgerald. 1968, p.479). ћолодь його покол≥нн¤ вважала ‘≥цджеральда своњм кум≥ром.  ритики ставилис¤ по-р≥зному. ѕрофесори згодом прийшли до сп≥льноњ думки, визнавши ‘.—.‘≥цджеральда ¤к класика ’’ стол≥тт¤.


Используются технологии uCoz